про довіру... - 19.02.2012 -

Псалом 138:
23 - Випробуй, Боже, мене, і пізнай моє серце, досліди Ти мене, і пізнай мої задуми,
24 - і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попровадь!

Немає більше кому довіряти, щоб вказав мені шлях вічний. Навіть собі, своєму досвіду чи переконанням. Я не можу часто розрізнити наміри свого серця. Це під силу тільки моєму Творцю, що знає мене і шляхи мої досконально.
Я постійно маю потребу, щоб Господь Сам перевіряв моє серце і правильність моїх рішень і життєвого шляху в цілому. 


Як Він має направляти - вирішувати Йому: через Біблію, через Слово в серце, через людину... Але Він обов'язково вкаже і вказує шлях.


Хто краще може знати що було, що є і що буде? Хто знає де і коли мені бути? Хто об'єктивно може оцінити ситуацію і знати точно її вирішення? Чи може наймудріша духовна наука бути мудрішою мого Творця?


Шлях дуже кропіткий, який вимагає розрізняння голосу Божого від решти, дружби з Ним і повної довіри Йому. Шлях, котрий збоку часто незрозумілий і безглуздий, що не має ніякого пояснення розумом. Але це і єдиний шлях - вічний і правдивий. 


Я молюсь молитвою Давида: - "Випробуй, Боже, мене, і пізнай моє серце, досліди Ти мене, і пізнай мої задуми, і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попровадь!"


Вчусь щодня чути Його і молюсь про збереження мого життя, моєї сім'ї та друзів в Ньому. Він береже нас як перлину. Я Йому вірю і з трепетом рухаюсь далі. Йому Одному Слава повіки!


P.S. (15:37) - При цьому й відповідальність за моє життя на мені. Маю слухатись смиренно Господа - як Він веде.